На фестивалі «Київський тиждень критики» відбулася премʼєра нового фільму південнокорейського режисера Пака Чхан Ука «Жодного вибору» за мотивами роману американського письменника Дональда Вестлейка «Гільйотина» (The Ax), що вийшов у 1997 році. Дмитро Десятерик розмірковує, чому ця смішна й гірка сатира актуальна сьогодні.
Гроші — це папір.
Тобто папір — це гроші.
Принаймні так воно є для Ман Су (Лі Бьонхон), корейця середнього віку, що пропрацював на целюлозній фабриці 25 років. У нього хороша робота, повага начальства, чудова дружина Мі Рі (Сон Є Джін), двоє дітей, сонячна галявина перед домом і сам дім — бруталістський особняк, де жили ще його батьки і який він викупив. А ще його компанія прислала йому свіжого вугра на знак пошани — ось наскільки все в його житті вдалося, чорт забирай!
Але ж ми знаємо, що коли зі самого початку все надто добре, то потім стане навпаки. Наступного дня зʼясовується, що американські інвестори купили компанію і затіяли реструктуризацію — тобто масові звільнення. І тепер суп у родини Ман Су без мʼяса, бо треба заощаджувати. А дочка потребує нового вчителя музики, відповідного її рівню гри на віолончелі. А через заборгованість можуть забрати будинок. А син вляпався в кримінальну історію. А сімейну підписку на Нетфлікс — о горе, о приниження! — довелося скасувати. Словом, усе дуже погано і буде ще гірше.
Успіх стрічки «Паразити» Пон Чжун Хо (2019), що здобув перемогу в Каннах і «Оскар», серед іншого проявив те, що в південнокорейському суспільстві, з його жорсткою ієрархією, багато значить стратегія досягнення мети, продуманий план виходу з грязі в князі. План Ман Су — улаштуватися на менеджерську посаду в успішній компанії Moon Paper, а щоб керівництво найняло його, треба, щоб воно не мало альтернативи. Тобто доведеться вбити трьох рівно компетентних людей, аби лишитися єдиним кандидатом. Тож Ман Су публікує оголошення про фейкову нову компанію як приманку для конкурентів і усуває їх одного за одним.
Кадр з фільму «Жодного вибору».
Кадр з фільму «Жодного вибору».
«Паразити»: Нерозв\’язні суперечності під гострим соусом
Узагалі, здається, Ук почав там, де закінчив Хо. Син одного героя «Паразитів» клянеться купити будинок багатіїв, де в підвалі ховається його батько-бідняк, що й убив господаря маєтку. Ман Су в «Жодному виборі» і є тим самим юнаком, що, подрослішавши, купив омріяний будинок. Але жити йому випало вже в епоху «Гри в кальмара» (до речі, прикметно, що Лі Бьонхон грав там організатора ігор на виживання) — ще одного недавнього зразка південнокорейського кіно про бідних.
На відміну від італійських неореалістів, корейці не ідеалізують бідняків. Що мільйонер, що злидар — паразити, кожен по-своєму, і найкоротший шлях до вершини пролягає по головах ближніх твоїх. Пак Чхан Ук з його безпомильним жанровим інстинктом не міг оминути цю тенденцію. Але зробив усе, звісно, по-своєму. Тобто з властивим йому чорним, наче нічне небо над сільським кладовищем, гумором.
«Гра в кальмара»: як дорама стала світовою сенсацією
Кадр з фільму «Жодного вибору»
Кадр з фільму «Жодного вибору».
Процес перекваліфікації Ман Су в кілери — воістину убивча комедія ситуацій. Здається, кримінальне кіно ще не бачило настільки недоладного злочинця. Але з кожною новою спробою він удосконалюється, відточує майстерність. Власне це і дозволяє режисеру тримати потрібний темп усі 140 хвилин стрічки — при тому, що історія проста й очевидна. Кожне вбивство — наче окремий акт у пʼєсі з власною атмосферою і тональністю. Лі Бьонхон — актор пластичний, тож уміє бути і гомерично смішним, зберігаючи могильно серйозне обличчя, і так само лякаюче холоднокровним.
І вся ця гірка сатира навіть не про чергову гру в кальмара. Жодного каяття. Жодної прикінцевої моралі. Головне — наскільки хороший у тебе план. У Ман Су план хороший, бо призвів до бажаного результату. Ман Су — зразковий працівник: заради роботи готовий на все. Оце і страшно.
Застряг між Бергманом і Чеховим: «Сентиментальна цінність» Йоакіма Трієра
About the Author
