Чотирнадцятого жовтня 1962 року американський літак-розвідник сфотографував на Кубі пускові ракетні установки. Аналітики з ЦРУ і Пентагону ідентифікували їх як радянські балістичні ракети середньої дальності Р-12, здатні нести ядерний заряд. Через два дні знімки показали американському президентові Джону Кеннеді і він терміново скликав радників з національної безпеки. Так почалася Карибська криза.

Аерофотозйомка споруджуваних на Кубі радянських ракетних баз, 14 жовтня 1962 року. Два дні потому цей знімок показали президенту Кеннеді.

The John F. Kennedy Presidential Library and Museum / Wikipedia

Хронологія подій Карибської кризи 1962 року:

  1. 14 жовтня

    Літак-розвідник США виявив радянські ракети середнього радіусу дії на Кубі.

  2. 16 жовтня

    Кеннеді збирає «кризову групу» для підготовки дій у відповідь.

  3. 22 жовтня

    Кеннеді в телезверненні заявляє, що СРСР побудував на Кубі ракетну базу і оголошує про блокаду острова з 24 жовтня.

  4. 23 жовтня

    СРСР, США та їхні союзники приводять свої війська в стан підвищеної бойової готовності.

  5. 24 жовтня

    Частина радянських суден, що йдуть на Кубу, повертаються назад, Хрущов називає блокаду «піратством», а в секретному листуванні з Кеннеді ставить умову — виведення американських ракет з Туреччини.

  6. 27 жовтня

    Пік Карибської кризи, на Кубі готуються до вторгнення і готують ядерні укриття, а населення в паніці скуповує продукти та інші товари першої необхідності.

  7. 28 жовтня

    Кеннеді погоджується прибрати ракети з Туреччини, але без згадки про зв’язок із Карибською кризою, а Хрущов наказує почати демонтувати радянські ракетні установки на Кубі.

Це був розпал гонки озброєнь під час Холодної війни між СРСР і США. На початку 1960-х США мали значну ядерну перевагу. А в 1961 році Вашингтон розмістив свої ракети середньої дальності в Італії і Туреччини. Радіус їхньої дії покривав європейську частину СРСР, включно з Москвою.

Американські ракети середньої дальності PGM-19 Jupiter з радіусом дії 2400 км. У 1961 році їх розмістили в Італії і Туреччині.

Wikimedia

Тодішній радянський лідер Микита Хрущов вирішив у відповідь «пустити їжака в штани дядькові Сему» і розмістити свої ракети під боком у США — на Кубі, де в 1959 році до влади прийшов Фідель Кастро. Під приводом допомоги кубинському народу Радянський Союз протягом літа — осені 1962-го таємно переправив на острів військову техніку та близько 40 тисяч солдатів і офіцерів. Також привезли ядерні ракети Р-12 з радіусом дії близько двох тисяч кілометрів і Р-14 з дальністю вдвічі більшою.

Протягом 13 днів з початку Карибської кризи США всерйоз розглядали можливість ракетного удару і висадки десанту на Кубі. Але обмежилися морською блокадою. Зрештою сторони пішли на поступки, і до війни не дійшло. І хоча ключові рішення ухвалювались на найвищому рівні США та СРСР, було кілька подій, які так чи інакше вплинули на перебіг Карибської кризи.




Демонстрація проти Карибської кризи в Лондоні, 24 жовтня 1962 року.
Делегація США на екстреному засіданні Ради безпеки ООН показує знімки радянських ракет на Кубі, 25 жовтня 1962 року.

Getty Images / Staff; Bettmann / Contributor

Есмінець ВМС США Sullivan в затоці Гуантанамо під час Карибської кризи, жовтень 1962 року.

Robert W. Kelley / Contributor

Двадцять шостого жовтня 1962 року в ресторані, в двох кварталах від Білого дому, політичний кореспондент «ABC News» Джон Скалі зустрівся зі співробітником генконсульства СРСР Олександром Фоміним (справжнє імʼя — Олександр Феклісов). Вони були знайомі вже більше року. Скалі знав, що Фомін був резидентом КДБ, а Фомін знав, що Скалі повʼязаний з Адміністрацією президента і особисто знайомий із Кеннеді.

Говорили вони, ясна річ, про Карибську кризу. Скалі заявив, що США «за 48 годин зможе покінчити з режимом Фіделя Кастро», тому СРСР варто негайно прибрати свої ракети з Куби. На це Фомін сказав, що в разі вторгнення американців на Кубу, СРСР може завдати у відповідь удар в іншому районі світу. Скалі припустив, що це може бути Західний Берлін, і Фомін не став це заперечувати.

Через три години вони зустрілися знову. І Скалі заявив, що за дорученням «найвищої влади» передає нові умови вирішення Карибської кризи: СРСР демонтує і вивозить з Куби ракетні установки; США знімають блокаду острова і публічно відмовляються від вторгнення. Усе це Фомін передав по лінії КДБ в Кремль. Але виявилося, що у Фоміна не було повноважень робити подібні заяви, і за таку ініціативу він потім отримав прочуханку від керівництва.

Уранці 27 жовтня 1962 року над Кубою ракетою «земля-повітря» збили американський літак-розвідник, пілот загинув. Це могло стати приводом для ескалації. Військові радники переконували Кеннеді віддати наказ про вторгнення на Кубу, «поки ще не пізно». Але глава Пентагону Роберт Макнамара запропонував почекати. І правильно вчинив. Для Хрущова це теж стало несподіванкою — адже літак збили без наказу вищого радянського командування на Кубі. Досі точно не відомо, хто саме віддав наказ відкрити вогонь. І деякі аналітики та історики підозрюють, що тут не обійшлося без кубинців.




Уламки американського літака-розвідника Lockheed U-2, збитого над Кубою 27 жовтня 1962 року.
Двигун американського літака-розвідника Lockheed U-2, збитого над Кубою 27 жовтня 1962 року в Музеї Революції в Гавані.

Wikimedia

Річ у тім, що протягом Карибської кризи Фідель Кастро неодноразово переконував Хрущова завдати превентивного ядерного удару по США, щоб уникнути вторгнення. І після інциденту зі збитим літаком кубинські зенітники, на порушення наказу, обстріляли ще два літаки-розвідники, але збити їх не змогли. Тоді Хрущов зрозумів, що не може повністю контролювати ситуацію на Кубі.

Того ж дня, 27 жовтня, біля берегів Куби ВМС США обстріляли сигнальними глибинними бомбами радянський підводний човен «Б-59» і змусили його піднятися на поверхню. Однак американці не знали, що на підводному човні була торпеда з ядерною боєголовкою. А командир «Б-59» Валентин Савицький вирішив, що війна вже почалася, і готувався випустити торпеду. Проте інший старший офіцер Василь Архіпов відмовив командира. Зрештою підводний човен відправив сигнал «Припиніть провокацію», після чого американці відійшли і ситуація розрядилася. «Уся правда в тому, що хлопець на імʼя Василь Архіпов того дня врятував світ», — скаже через 40 років Томас Блентон, директор Архіву національної безпеки.

Вертоліт ВМС США пролітає над радянським підводним човном «Б-59», який змусили спливти біля берегів Куби, 28 жовтня 1962 року.

Wikimedia

Зрештою Кеннеді і Хрущов домовилися, що СРСР вивозить свої ракети з Куби, а США офіційно відмовляються від вторгнення на острів. Протягом трьох тижнів радянські ракетні установки демонтували, повантажили на кораблі і вивезли з території Куби. Переконавшись, що Радянський Союз прибрав ракети, президент Кеннеді 20 листопада віддав наказ припинити блокаду острова.




Радянське торгове судно «Металург Аносов» вивозить ракетні установки з Куби. Паралельним курсом йде есмінець ВМС США Barry, 10 листопада 1962 року.
Аерофотозйомка палуби радянського торгового судна «Металург Аносов», на яке не пустили для інспекції американських військових, 10 листопада 1962 року.

Bettmann / Contributor

Однак Кеннеді взяв на себе ще одне неофіційне зобовʼязання — пообіцяв прибрати американські ракети з Туреччини. Публічно заявити про це він не міг, щоб не зганьбитися перед партнерами по НАТО. Слова свого президент дотримав — у квітні 1963 року ці ракети оголосили застарілими і демонтували. Але в той час про цю секретну угоду мало хто знав, тому вважалося, що Кеннеді вийшов з Карибської кризи переможцем. Фідель Кастро назвав такий компроміс «зрадою», а партійне керівництво СРСР пригадало це Хрущову через два роки, усунувши його від влади.

Зустріч Джона Кеннеді (праворуч) з Микитою Хрущовим (зліва) у Відні, 3 червня 1961 року.

The John F. Kennedy Presidential Library and Museum / Wikipedia