Дістатися до Бердянська з Києва можна автомобілем або поїздом, літаком або автобусом

Автомобілем. Від Києва до Бердянська 755 кілометрів. Їхати трасою Е40М03 через Полтаву, Дніпро й Запоріжжя. Дорога займе приблизно 11 годин. Варто враховувати, що ділянку траси біля Полтави все ще будують, тому там іноді виникають затори, навіть уночі. Це може збільшити час у дорозі. Переваги — можна зупинятися коли і де заманеться; недоліки — доведеться всю ніч крутити кермо. Вдень їхати не варто — надто спекотно (якщо без кондиціонера) або надто дорого (якщо з кондиціонером).

Поїздом. Він йде близько 17 годин, квиток у купе коштує 500 гривень. Поїздів ходить два: один відходить о 15:07 і прибуває о 8:45 ранку, другий відходить о 19:19 і прибуває на Бердянський вокзал об 11:46. Плюс поїздів у тому, що можна поспати в дорозі; недолік — на ці поїзди дуже швидко розкуповують квитки, тому краще їх брати за півтора-два тижні.

Літаком через Запоріжжя. Туди літає прямий рейс SkyUp. Квитки коштують 700—1 200 гривень в один бік, ціна залежить від дня тижня. Переваги — швидко опиняєшся в Запоріжжі. Недоліки — доведеться їхати з Запоріжжя до Бердянська автобусом. Але їх ходить багато, квиток коштує близько 140 гривень.

Автобусом з Києва. Цей спосіб обрали ми. Автобуси ходять часто, практично в будь-який час доби. Перевізники різні, квитки і рейси можна подивитися на сайті Bus tickets. Автобус йде близько 14 годин, квитки коштують від 450 гривень. На сайті пропонують подивитися фото автобуса перед купівлею квитка, але реальність не завжди збігається з очікуваннями. З Києва в Бердянськ ми їхали великим рейсовим автобусом з кондиціонером, який зупинявся на заправках, щоб люди могли перекусити і сходити в туалет. На зворотному маршруті попри те, що в описі був і кондиціонер, і навіть туалет, подали розбитий Mercedes на 16 місць і без багажного відділення. В результаті 14 годин люди з колінами біля вух їхали на горі валіз. Автобус назвали «скотовозка». Переваги — можна виїхати будь-коли. Недолік — ніколи не вгадаєш, який автобус тебе везтиме.

У всіх випадках, окрім першого, з Бердянська ще потрібно доїхати до коси. Можна їхати громадським автобусом від Парку Шмідта, квиток коштує 8 гривень, а можна викликати таксі — за 300 гривень.

Жити на косі можна в наметі (ідея така собі), у санаторії або в приватних мініготелях

Коса ділиться на «ближню», «середню» й «дальню», їхати краще на «середню». Довжина Бердянської коси ― 18 км, а ширина від 2 км до 40 метрів. На «ближній» косі не дуже цікаво, дуже схоже на море в самому Бердянську. На «дальній» — дико, немає ні магазинів, ні обладнаних пляжів. Це місце більше підходить, якщо ви хочете постояти з наметом. Так роблять жителі Бердянська на вихідних. А ось для дешевого вікенду ідеально підходить «середня» коса. Тут є ринок, кафе, магазини, бари, клуби та багато готелів і мініготелів.

Житло можна забронювати заздалегідь, сайтів з орендними пропозиціями багато. А можна винайняти прямо на місці, на кожних воротах висять таблички з написом «Здається». Ціна на житло різна. Можна знайти кімнату з ліжком за 200 гривень: туалет і душ або у дворі, або один на кілька кімнат. Можна винайняти за 400 гривень — тоді душ і туалет будуть у номері, а бонусом піде кондиціонер. Якщо постаратися, можна знайти номери і за кілька тисяч гривень, у них будуть леопардові шпалери, позолочені вазони і штори як у оперному театрі.

У середньому нормальна кімната зі зручностями обійдеться в 400—600 гривень з людини. Коса не широка, тому практично будь-яке житло буде близько до моря — сім-десять хвилин пішки до пляжу. Коса знаходиться між відкритим морем і затокою, можна оселитися прямо на березі затоки, там здають будиночки з двором. У дворі є мангали, гойдалки і шезлонги ― ввечері можна готувати шашлики, спостерігаючи за заходом сонця. Врахуйте, що на березі затоки після заходу сонця зʼявляються комарі розміром зі спанієля, тому варто взяти з собою засіб від укусів.

Про санаторії мені нічого не відомо. Швидше за все, вони продають свої путівки і там жити нудно. А ще в одному з них спалах коронавірусу.

Їсти на косі можна в кафе, їдальнях або готувати самому. Їжа досить дешева, коктейлі теж.

Інфраструктура середньої коси ― як у парку розваг. Це практично азовський «Діснейленд». У центрі розташований ринок. На ньому продають сушену рибу, свіжі креветки, раки, мідії, свіжі фрукти, дині й кавуни, домашнє вино, чачу і, звісно ж, крижане розливне пиво Лисичанського заводу «Жигулівське» по 26 гривень за літр. Тут же на ринку роблять величезні чебуреки по 35 гривень — вони добре пасують до пива. А ще на ринку можна придбати окуляри, капці, рушники і мильні бульбашки. Це дуже потрібна річ. Хотілося б купити кепку з написом «Я люблю Бердянськ», але таких не знайшлося.

Важливо: на косі лише один банкомат і він дуже часто не працює. Але не переймайтеся, тут вже настала ера кіберпанку — за склянку креветок можна заплатити, потрусивши смартфоном, якщо у вас Mono, або просто скинути гроші продавцю на карту.

Можна готувати й самому: зазвичай у будиночках є електроплити. Можна, але навіщо, якщо на середній косі є кілька їдалень? У них можна спожити перше, друге і компот.

Є тут і кафе. За вихідні ми встигли побувати у трьох з них.

Піцерія Jose знаходиться прямо біля ринку. Ціни низькі, порівняно з Києвом, в меню є перші страви, риба, піца і чомусь хінкалі. Офіціанти в кафе підтримують боротьбу за чистоту планети, тому не пишуть замовлення в блокноти, натомість тренують памʼять. Будьте готові, що половину страв вам не принесуть, тому що забули про них. Їжа на смак нижче середнього: наприклад, судячи з вигляду, ковбасу в окрошку натерли на дрібній тертці. А з іншого боку — це нормально, враховуючи що порція окрошки коштує 40 гривень. Яєчня з беконом — ось що можна їсти без пересторог. Рейтинг: три бердянські медузи з пʼяти.

Кафе «Шатри» знаходиться навпроти бази відпочинку «Шахтар». Має літній майданчик. У меню хороший вибір — від мʼяса до риби і овочів гриль. Є коктейлі. Порції не дуже великі, але досить дешеві. Обід для шістьох з першим, другим і алкоголем обійшовся в тисячу гривень. Важливо враховувати, що до 17:00 у кафе немає мангальщика, тому шашликів і овочів гриль поїсти не вийде. Ввечері тут дуже людно. Рейтинг: чотири бердянські медузи з пʼяти.

Fish bar знаходиться навпроти ринку. Виглядає гарно, але всередині немає людей. Коли відкриваєш меню, стає зрозуміло чому. Ціни в цьому ресторані перевищують ціни у найближчих кафе рази в чотири. Наприклад, овочі гриль коштують стільки, скільки ціла запечена камбала в «Шатрах». Яка їжа на смак — ми вирішили не пробувати і вирушили по чебуреки та пиво на ринок. Взагалі, чебуреки — це найкраще рішення.

Розважатися на косі можна по-різному. По-перше, тут є море. По-друге, навіщо потрібно щось іще, якщо є море

По ліву сторону від ринку є прохід на пляж «Маямі». Море в цій частині коси чисте, тепле і без водоростей. Іноді сюди приносить медуз, коли штормить — тоді з дна піднімається пісок і вода стає каламутною. Купатися на цьому пляжі зручно — перші 15—20 метрів вода по лікоть, а далі вже глибоко. Людей багато, але якщо трохи відплисти, то плавати комфортно. На цьому пляжі (як і майже на всіх) можна орендувати лежаки й парасольки. Парасольки вкопані, це зручно — їх не відносить вітром. Ціна за шезлонг — 50 гривень, за парасольку — 100 гривень за цілий день.

На «Маямі» є й кілька безкоштовних великих навісів, вони трохи далі від моря. Можна не брати парасольку й шезлонг, а прийти зі своєю підстилкою. Важливо памʼятати, що на Азовському морі, особливо на косі, в сонячний день можна швидко обгоріти. Тому на сонці краще не сидіти і обовʼязково користуватися кремом. На пляж можна приходити зранку і йти після заходу сонця — до їжі на ринку дві хвилини пішки. Крім того, засмаглі до чорноти рознощики продають із кошиків «сосиску в тісті, медову пахлаву, кукурудзу-самольот, залітає прямо в рот».

На пляжі є водні мотоцикли, надувні гірки та банан. Так-так, той самий банан. Для водних розваг тепер роблять спеціальну доріжку у воді, щоб мотоцикли і катери, випливаючи в море, не зачіпали людей. Можна покататися на водному мотоциклі або удвох поплавати на шайбі — це надувний круг, куди поміщається дві людини, його на великій швидкості по воді тягне мотоцикл. Коштує задоволення 600 гривень. А ще тут є той самий банан. Довгий і надувний, на шість осіб. Можна домовитися, щоб катали з перевертанням у море або без нього. На березі на всіх надягають рятувальні жилети. Якщо ви в дитинстві не каталися на банані, а коштував він дорого, то саме час спробувати — 100 гривень. Крутіше за банан тільки дракон. Величезний надувний дракон. На нього поміщаються дванадцять осіб у два ряди. Дракона не перевертають, але він пливе за мотоциклом швидше, ніж банан. У морі 10 хвилин, ціна 100 гривень. Дуже весело опустити ногу в воду, поки дракон пливе — забризкає всіх, хто сидить позаду вас.

За 500 метрів від пляжу є нічний клуб Mojito. Через карантин кордони багатьох країн закриті, але місцеві жителі скаржаться, що відпочивальників на косі все одно мало. Тому біля клубів стоять закликальники і розповідають, що на вас чекає в клубі. Наприклад, у Mojito обіцяли «шоу акробатів, 14 пуделів і стриптиз». Пуделів ми не рахували, але нічого краще за це й не запропонуєш. Взагалі ввечері коса перетворюється на суцільний нічний клуб, з усіх закладів лунає музика: від шансону й Артура Пирожкова до першого альбому Тату «200 зустрічною». Вся ця какофонія вперемішку з караоке створює чудову курортну атмосферу 90-х.

Вночі пляжі теж відкриті, там можна купатися. На пляжі майже не чути музики. Вночі лежак не візьмеш, але й людей навколо немає. Можна спокійно купатися без одягу, вода така ж тепла, як і вдень. Магазини тут працюють цілодобово, а на ринку навіть серед ночі можна купити вино на розлив. Важливо: в Азовському морі і на косі багато медуз і вони досить великі. Ближче до ночі хвилі приносять шматки цих медуз до берега. З одного боку гарно ― якщо водити руками у воді, вона світиться. З іншого боку — після нічних купань можна отримати опіки в незабутніх місцях. Особливо якщо купатися голим.

По косі можна подорожувати лише на пʼять кілометрів — зате побачиш маяк.

Якщо стане нудно, можна пройтися пішки на дальню косу. Йти близько пʼяти кілометрів по центральній вулиці Макарова. А можна доїхати автобусом, він їде цією ж вулицею і проїзд коштує 8 гривень. Сісти в автобус можна майже в будь-якому місці або на зупинках, вони трапляються часто. Автобус доїжджає до магазину «Маяк». Врахуйте, що дальня коса ― дика. Жителі Бердянська сюди приїздять з наметами на вихідні.

Ми намагалися сфоткати маяк, але не вийшло.

Тому тут немає ніяких клубів, а місцями — заповідна зона, куди не можна заїжджати на авто. Магазин «Маяк» — останнє місце, де можна купити воду або пиво. Від нього потрібно звернути на ґрунтівку і йти прямо, поки не дістанешся до сітчастого паркану Нижнього Бердянського маяка. Поряд з ним невеликий будиночок, в ньому живе доглядач з дружиною і собакою. Від маяка через поле йде дорога до краю коси. Поперек дороги величезна калюжа, розміром з кілька футбольних полів. Вода в ній стояча, тому пахне ця калюжа не дуже. Її доведеться переходити, йти неприємно, але не глибоко.

За калюжею, метрів через двісті починається посадка з кущів і низьких дерев. Стежка виводить на берег, нею можна дійти до краю коси. Плюси — мало людей, дика природа, гарний захід сонця. Мінуси — море дуже мілке, можна йти кілька кілометрів і буде по щиколотку. А ще в цій частині коси дуже багато медуз. Дууууууже. Останній автобус відправляється від магазину о 20:30. Важливо: на цій ділянці коси репелент від комарів не допомагає.

На зворотному шляху можна заїхати в Бердянськ. На набережній роблять «тату хною» і «афрокосички». Куди ж без них

Виселяють з номерів зазвичай опівдні. Щоб дістатися до міста (звідти йдуть автобуси і поїзди на Київ), можна викликати таксі. Наприклад, по всій косі висять номери «таксі Іван». Проїхатися на «Івані» від коси до будь-якої точки в місті коштує 300 гривень. Наш автобус відправлявся о 18:45, тому був час погуляти по набережній. Уздовж набережної розташовані кафе і бари, торгують розливним пивом і роблять «тату хною». Тут же можна купити черепашки, фенічки та інші курортні сувеніри. Такі самі тут продавали двадцять років тому.